Автор: valeriy.drotenko 
Нідерланди: Брак знання Росії нам тепер дорого обходиться

---

04.04.2014 12:23:10

 Славіст із університету Лейден, Шенг Схейнен, пише у своїй статті для однієї з провідних голандських газет «Волкскрант» про те, як голандська влада упродовж останніх 20 з гаком років нехтувала російськознавством.

На світлині: Прем'єр Нідерландів Рютте і Путін - як не маємо про що поговорити, то спробуємо порозумітися мовою жестів/посмішками. 

Голандія не розуміє Росію достатньо, оскільки недостатньо інвестувала в це знання.

Для кожного, криза в Криму виявилася громом серед ясного неба. Невже Путін настільки непередбачуваний? Чи досить задовільно висвітлювалися події, чи ж наше знання про Росію суттєво втрачено? Чи не поглинуло США і Європа настільки прослуховування й стеження за власними громадянами, що вони втратили розуміння того, що відбувається у найбільшій країні на планеті? І чи стосується це виключно Росії, чи ж є загальною тенденцією?

Спробуймо провести невеличку інвентаризацію стану трьох основних інституцій, від яких ми мали б очікувати повноцінного розуміння й знання російської ситуації: ВУЗи, влада та ЗМІ.

Почнемо з ВУЗів: у Голандії лишилося дві повноцінних групи фахівців по Росії, і наразі викладає лише один професор російської мови та літератури. Тоді як у 80-х роках таких груп було чотири, і, вірогідно, 7 таких професорів. Скорочення студій удвоє відбулося якраз у той період , коли ВУЗи шалено зростали. Можливо, чотири кафедри – то забагато, а дві – це припустима нижня межа? Не тішмося іллюзіями, оскільки навіть ці останні два ВУЗи, що лишилися, постійно перебувають під -тиском, і ніхто не встане на їхній захист, якщо, скажімо, через років п’ять їх об’єднають і поглинуть мега-кафедри типу «Міжнародні відносини» чи «Євразійські студії».

Університети тут не одинокі: в МЗС на початок 90-х років було чимало фахівців, що активно володіли російською, з яких чимало пройшло обов’язкову військову службу. Цей потік усох, щойно було ліквідовано обов’язкову службу в армії та закінчилися програми російської в міноборони.

Пробіл

МЗС не вчинило жодних дій, щоб заповнити той пробіл: кількість службовців у вічі до 50 років, що володіють російською, упав до мінімуму. Але навіть ті кілька російськомовних потрапили по ротації в інші підрозділи і зараз точно не займаються нічим, що б мало стосунок до колишнього СРСР.

Цього літа відбулася ротація у голандські амбасаді в Москві. Там тепер мало залишитися всього двоє дипломатів, що пристойно читають та розмовляють російською. Як тоді, я запитую вас, мав би наш міністр (закордонних справ) бути достатньо поінформований, якщо у його амбасаді так мало людей, котрі здатні прочитати й зрозуміти російську газету, чи якогось вечора подискутувати з російськими інтелектуалами чи високопосадовцями? Кричущий брак на фахівців-країнознавців у департаменті добре відомий. Пілотну програму з підготовки фахівців, що спеціалізувалися б на окремих країнах, що її було розпочато 2007р., через чотири роки було закрито. Вона не встигла підготувати жодного славіста чи російськознавця.

Ще десять років тому, усі загальнонаціональні щоденні газети, а також декотрі дрібніші місцеві газети мали постійних кореспондентів у Росії. Зараз, таких кореспондентів має лш Волкскрант, NRC та «Де Телеграаф», і це не постійні кореспонденти, а набагато дешевші фрілансери.

Також, редакційні та випускаючі асистенти кудись щезли. Я не знаю, яка якість та продуктивність тих кореспондентів, що є в Росії, але вона, вочевидь, обмежена: з огляду на те, що вони, щоб заробити достатньо грошей на прожиття, мусять писати ще й для інших газет, то якість неминуче страждає.

Драматичний спад

Усе вищесказане, звичайно, потребує уточнення, однак, висновок незмінний: знання й розуміння Росії в Голандії за останні двадцять років зазнало драматичного падіння. Це можна пробувати виправдовувати тим, що «світ став тісніший», що культурні відмінності, далебі ж, стираються завдяки зростаючій мобільності, а також, що скрізь зростає вживання й поширення англійської мови як засобу міжнародного спілкування. Також, свою незначну роль відіграє також культурна тенденція: відхід на задній план фахівця, з його, бачте, не зовсім демократичними підходами і авторитетом, також на його наполяганні на дотриманні ієрархії, де незнання має підпорядковуватися експертизі.

Від перекладача

Залишається лише здогадуватися, настільки жалюгідним є стан голандської україністики та, відповідно, настільки разючим є незнання й нерозуміння України Голандією (і навпаки). Так, позавчора «Обозреватель» випустив сюжет, у якому з’ясовується, що в українському посольстві у Королівстві Нідерланди взагалі відсутній персонал, котрий пристойно володіє голандською мовою. Причому, посол на закиди у подібній кричущій непрофесійності (ба – недбальстві), виправдовується (без жодної тіні провини), що, мовляв, що ви хочте, на зарплату в 3 тисячі гривень.

Так, пане посол, три тисячі гривень –це, дійсно, офіційна зарплатня, котру нараховують і котра відображається у відомостях МЗС у Києві. Але ж, ніхто б і не прожив у Амстердамі чи Парижі (тим більше – у Берні чи Копенгагені) за ті три тисячі гривень. Більш обізнана, вузька публіка, знає, що закордонний персонал отримує цілком пристойні гроші, за які дійсно можна прожити там: радники нижніх рангів – близько еквіваленту 2 тисяч доларів, посол – до чотирьох-п’яти тисяч доларів США на місяць. Тому, як мінімум, цей аргумент відкидається.

З огляду ж на те, що монетарна мотивація, на Вашу думку, є єдиним, що пояснює володіння чи не оволодіння мовою країни перебування, у мене взагалі виникають сумніви, що Ви займаєтеся тим, до чого покликані у житті: я особисто вивчив і продовжую підвищувати рівень мого володіння голандською без усякої грошової мотивації, тому що це мені, насамперед, цікаво як заняття. І мені відомо ще (не дуже багато – можливо, я не сильно й шукав) дещиця таких же ентузіастів-поліглотів, котрим болить за той стан, у якому перебуває вітчизняна дипломатія, брендинг країни, регіонів та міст, а також культурно-інформаційна експансія (точніше, кричущий брак її) у такому перспективному регіоні, як Захід ЄС (та й  Скандинавія, і не лише). Може, поміняємося місцями? Тільки, щоб отримувати тут в Україні бодай наближений еквівалент зарплатні посла, Вам доведеться ще й освоїти програмування (яким я, власне, і заробляю собі на життя, решту громадської діяльності здійснюючи на власному ентузіазмові). Але ж це, мабуть, дрібниця, у порівнянні з голандською, чи не так?

Валерій Дротенко