Путін наглухо засів у танку
08.01.2015 0:00:00
Автор:
valeriy.drotenko
Мірою того, як
2014 рік добігав свого завершення, у Росії розгоралась нечувана фінансова
криза. Світові ціни на нафту упали майже наполовину з середини червня, а рубль
сягнув підлоги у грудні, закривши рік аналогічним падінням. Міжнародні
золотовалютні резерви Росії зменшилися на 135 млрд доларів і інфляція сягнула
двозначних чисел. І це - лише початок погіршення.
Поточні ціни на
нафту примусять Росію удвічі скоротити імпорт - а це, у поєднанні з
продовженням інфляції, серйозно понизить російські стандарти споживання.
Додайте до цього корупцію, що постійно погіршується та суворі неплатежі, та
фінансовий крах, що супроводжуватиметься 8-10% падінням виробництва,
видаватиметься цілком реальним.
Відповідальність
за це незаздрісне становище, у якому опинилася Росія, цілковито лягає на її
повновладного президента - Володимира Путіна. Але Путін все ще не готовий
діяти; фактично, він увесь цей час удавав, ніби кризи не існує взагалі. Під час
обох його публічних виступів, що були в грудні, Путін просто називав цю кризу
"поточне становище". У своєму новорічному привітанні до співгромадян
він лише вихвалявся приєднанням Криму та успішною зимовою олімпіадою в Сочі, дбайливо оминаючи будь-яких згадок
про економіку.
Однак, коли
економіка знаходиться у вільному падінні, Путін не зможе прикидатися вічно. І
тоді, коли він, нарешті, визнає дійсність, простору для маневру йому лишиться
вже замало.
Звичайно, Путін
міг би просто вивести війська зі Сходу України, таким чином давши Сполученим
Штатам та Європі достатні підстави для зняття економічних санкцій проти Росії.
Однак це для нього рівнозначне визнанню поразки - річ, на яку Путін просто не
здатен.
Аналогічно, не
затіявши масштабної війни, у Путіна було мало шансів на зростання цін на нафту.
Понад те - навіть до падіння цін на нафту, кумівський капіталізм Росії вже
загальмував зростання - але будь-яка серйозна спроба зміни цієї системи виб'є з
його рук владу.
Фактично, стиль
керівництва Путіна є фундаментально несумісним з будь-яким варіантом, що приніс
би вирішення нинішніх економічних негараздів Росії. Попри те, що точна і актуальна статистика щодо російської
економіки - необхідна для прийняття адекватного рішення щодо вжиття ефективних
заходів з протидії кризі, - є доступною для широкої аудиторії, Путін удає, що
не користується інтернетом.
Натомість, як
повідомляє журналіст Бен Юда, Путін отримує щоденні зведення з політики Кремля,
внутрішніх справ та зовнішніх відносин від своїх трьох ключових розвідувальних
аґенцій. Судячи з його дій, він вважає економічні дані набагато менш важливими
за безпекову інформацію - можливо, це цілком природня поведінка для
клептократа.
Щоб усім було
відомо - серед російського керівництва не бракує експертів з економіки. Навпаки
- ключові економічні установи Росії мають усі підстави пишатися компетентним
керівництвом. Проблема полягає в тому, що уся політика зосереджена у Кремлі,
котрому якраз і бракує розуміння економіки. Так і є - останній з економічних
могікан (а усі вони тримаються ще з 1990-х), - у наближеному колі Путіна був
Алєксєй Кудрін, котрий подав у відставку з посади міністра фінансів 2011 року.
На відміну від США, жоден з топових очільників-економістів не бере участь у
засіданнях Національної Ради з Безпеки.
Путін позбавив
усієї влади не лише своїх більш обізнаних колег, а й прем'єр-міністра, котрий
традиційно відігравав роль ключового творця російської економічної політики. І
справді - з тих пір, як 2012 року Путін
повернув собі президентство, Мєдвєдєв став явно зайвою особою.
Коротше, Путін -
котрий не є знавцем економіки, - приймає усі головні рішення щодо економічної
політики в Росії, віддаючи накази вищому керівництву державних підприємств та
окремим міністрам у ручному режимі, під час зустрічей віч-на-віч. Результатом
такого є нецілісність та непридатність російської економічної політики.
Більш ніде не є
брак координації настільки очевидним, ніж на вельми чутливому валютному ринку.
У Росії, на відміну від більшості інших країн, центральний банк не має
виключного права на інтервенцію. Так, коли рубль упав у грудні, міністерство
фінансів - у віданні котрого перебуває майже половина золотовалютних резервів
Росії, 169 млрд доларів у двох суверенних фондах, - вирішило собі, що
інтервенція центробанку є недостатньою. І оголосило, що вкине на ринок
додатково "від себе" ще 7 млрд доларів на підтримку рубля, - і це
спричинило надлишковий підйом курсу.
А коли обмінний
курс знову упав, Кремль примусив п'ять найкрупніших державних
компаній-експортерів перевести частину активів у рублі, що призвело до іншого
надлишкового підйому курсу, за котрим послідувало чергове, іще різкіше падіння.
Вочевидь, подібна незкоординована інтервенція лише посилює паніку на валютному
ринку, коли рубль може "стрибнути" чи "впасти" на 5%, а то
й на 10% - у межах одного дня!
Податкове
становище Росії, котре визначається ручним керуванням бюджету Путіним, навряд
чи є кращим. Пріоритети Путіна є чіткими: спочатку армія, силовий апарат і
державна адміністрація; потім крупні інфраструктурні проекти, на котрих він та
його наближені заробляють собі статки; соціальні видатки (головним чином,
пенсії), необхідні для забезпечення всенародної підтримки - у останню чергу. Аж
раптом, надходжень від експорту нафти починає вже не вистачати, щоб покрити усі
три пріоритети.
Міністерство
фінансів, насправді, старається з усіх сил, намагаючись звести кінці з кінцями,
однак йому бракує необхідної політичної ваги. Попереднього року, федеральний
уряд делегував збільшення витрат на освіту та охорону здоров'я регіонам, але,
при цьому, не підкріпивши це більшою кількістю ресурсів - і тут нічого не
поробиш.
Якщо Путін все ще
надумає урятувати економіку Росії від катастрофи, йому доведеться змістити свої
пріоритети. Для початку, доведеться заморозити крупні, довготермінові
інфраструктурі проекти, котрі він так енергійно просував упродовж останніх двох
років. І, попри те, що грудневе рішення відмовитися від будівництва Південного
Потоку вже є одним з кроків у вірному напрямку, цього ще далеко не достатньо.
Так само, Путіну
варто прислухатися до рекомендацій свого міністра фінансів Антона Сілуанова по
скороченню державних видатків, з соціальними програмами та армією включно, на
10% цього року. Однак, опираючись на попередній досвід, Путін навряд чи так
зробить.
Росія зустрілася
з серйозними фінансовими проблемами - і вони посилюються. Однак, її найбільшою
проблемою є її керівник, що продовжує не сприймати дійсність, продовжуючи
реалізацію політики, котра лише погіршує ситуацію.
Автор - Андерс Аслунд, Професор економіки, старший науковий співробітник Інституту Світової Економіки Петерсена, Уошинґтон, США; автор багатьох книг, у т.ч. найповнішого досьогодні викладу економіко-політичної історії України доби останньої незалежності.