Чемодан без ручки

Саме так називається найоб’єктивніша стаття, котра свідчить, що не все настільки безнадійно у західному інформаційному просторі, що стосується нинішньої ситуації в Україні – знайшовся, як мінімум, один часопис, причому неабиякий, а американський Foreign Policy, котрий надрукував детальне (на 5 сторінок) роз’яснення справжніх причин, що зібрали нас на Євро-Майдані. Її автором (що й не дивно) виявився давній знавець українських політико-економічних «залаштунків», радник урядів Кучми, Ющенка та Януковича, американський економіст та фаховий шведський дипломат, славіст та найбільше світило в області перехідних економік Андерс Аслунд.  Його аргументація дощенту розбиває ту «казку», котру намагаються усім нам і Заходу з ЄС включно «впарити» Янукович та Азаров. Дуже якісна стаття – раджу її прочитати повністю, нижче ж подамо основні тези.

По-перше, речі називаються власними іменами – український уряд роками дотримувався безвідповідальної економічної політики, котра, вірогідно, спричинить найближчим часом серйозну фінансову кризу.  Але у раптовій відмові Януковича підписати Угоду всі вбачають тиск з боку Росії, і «з цього моменту, будь-ласка, з подробицями»(с).

Як і більшістю інших пост-совєтських країн, Україною керують у хижацький спосіб, де головною метою хазяїна є утримувати владу й збагачуватися. Янукович прийшов до влади 2010р., при зовні легітимних виборах, але з незначним відривом від найближчого суперника. Він представляв інтереси доволі вузького кола бізнесменів, що походили зі Сходу країни. Він стартував з повністю підконтрольним йому парламентом, судами, урядом. На початку його правління в його уряді були представники 9 бізнес-груп, але він швидко зменшив цю кількість до трьох. Натомість, домінуючі позиції в уряді, починаючи з грудня 2012р., захопив його син Олександр разом зі своїми друзями, котрі й займають наразі усі ключові пости.

Янукович почав своє президентство з ухвалення амбіційної програми структурних реформ, проголошеної в червні 2010р. Вона цілком узгоджувалася з програмою незалежної комісії з президентських реформ, котру я тоді спів-очолював. Протягом місяця під цю програму МВФ ухвалив надання 15 млрд дол кредитної лінії стенд-бай на два з половиною роки. Ще за місяць уряд виконав усі суттєві передумови кредиту, і Україна отримала перші два транші цієї позики на суму 3 млрд дол.

Однак, уже станом на листопад 2010 реформа загрузла. Поворотним моментом було ухвалення першого в історії України Податкового кодексу, кабальні положення якого змусили вийти з бізнесу понад мільйон малих бізнесменів. Після десь місяця доволі гучних протестів, чимало з тих, по кому вдарив Кодекс, мусили позакривати свої крамниці. Податковий кодекс був надзвичайно вигідним для крупного бізнесу, оскільки давав можливості безперешкодного виведення прибутків у офшори на Кіпрі без сплати жодних податків. Як наслідок, Кодекс також спричинив спустошення українського фондового ринку, котрий сильно просів за роки правління Януковича та наразі вважається майже зниклим через дедалі гірше корпоративне управління.

Економічна політика Януковича з’їхала з наміченого шляху. У лютому 2011 місія МВФ узгодила три ключових умови для виконання урядом, однак їх і досі не виконано. Цілком природньо, що МВФ продовжує на них наполягати.

Найважливішою умовою МВФ є підняти ціни на газ, що добувається всередині країни. Українська державна нафтово-газова компанія «Нафтогаз» імпортує природний газ із Росії за ціною понад 400 доларів за 1000 м³, але уряд наполягає на тому, щоб добутий в Україні газ продавався всього за 53 дол за 1000 м³ , штучно стримуючи вітчизняний видобуток на низькому рівні, у той же час дотуючи покупку російського газу. Нафтогаз продає газ кінцевим споживачам за приблизно такими ж низькими цінами, однак обсяги придбаного й проданого газу не сходяться – хтось купує газ за низькою держрегульованою ціною і продає його за високою ринковою ціною, заробляючи багатства на цьому перепродажі. Нам достеменно невідомо, хто виграє від цього, але Янукович неухильно опирається підвищенню цих цін. Ці ножиці цін обходяться «Нафтогазові» у збитки в обсязі 2% ВВП щороку, котрі, врешті-решт, покриваються з держбюджету, тобто, за рахунок платників податків.

Другою умовою МВФ є зниження дефіциту бюджету. Натомість, Янукович воліє його ще більше розширити через низку популістських соціальних виплат. Конкурентні держзакупівлі також припинили своє існування – значні держзамовлення розподіляються поміж «своїх», а незалежні медіа повідомляють про відкати або націнки у розмірі, почасти, 50% від суми контракту. Тим не менш, високопосадовці, задіяні й виявлені у цих схемах не відчувають жодного юридичного переслідуванн. Цього року, дефіцит бюджету, вірогідно, сягне, як мінімум, 6% ВВП, а державний борг перевищить 40% ВВП, що може виявитися більше, ніж Україна в змозі собі дозволити. Раніше український уряд міг не зважати на вимоги МВФ і позичати на міжнародному ринку єврооблігацій, за ставкою 7.5-9.5% на десятирічні запозичення, однак зараз ці ставки зросли до 12-13%, що відрізало український уряд від доступу на міжнародний ринок капіталів.

Третя вимога МВФ – запровадження більш гнучкого обмінного курсу національної валюти, іншим словом – її девальвації. Адже не секрет, що курс української гривні закріплено на занадто високому рівні. Як наслідок, за останній рік дефіцит платіжного балансу України склав 8.2% ВВП і, вірогідно, лишиться на тому ж рівні цього року. У вересні 2011 золотовалютні резерви України були на пікові – 38 млрд дол. З тих пір, вони постійно зменшуються, складаючи на сьогодні 20.6 млрд дол., чого вистачає лише на 2.6 місяця імпорту, і вони скорочуватимуться й надалі. Тобто, ринок очікує девальвацію гривні, що відображають низькі й ще нижчі кредитні рейтинги України.

Однак, замість виконувати свої зобов’язання перед МВФ, український уряд запровадив жорстке регулювання курсу валют, щоб надзвичайно ускладнити відтік валюти з країни. З іншого боку, встановлено високі відсоткові ставки. Минулого року скрізь рясніло від рекламних плакатів з Жераром Депардьє, що пропонує розмістити депозит в українському Ощадбанку аж під 19.5% на один рік. Високі відсоткові ставки сприяють утриманні інфляції на нульовому рівні, але вони ж убивають інвестиції та, відповідно, унеможливлюють економічне зростання. Виробництво падає упродовж останніх 5 кварталів поспіль. За підсумками 2013 року очікувалося падіння економіки в 1%, однак воно цілком може скласти й 1.5%.

Гіршу економічну політику уявити собі важко. Результатом візиту місії МВФ у жовтні став прес-реліз, котрий, попри усі притаманні стилістиці подібних документів пом’якшення, був доволі невтішним, різким для української влади та разюче вирізнявся на фоні тих сонних заяв, що МВФ зазвичай робить. Єдиною позитивною ноткою в ньому був пасах про незначні поліпшення в бізнес-кліматі, такі як спрощення процедур оформлення документів що засвідчують право власності на нерухоме майно. «Багато що треба зробити», влучно й лаконічно зазначалося в комюніке.

Але, замість «зробити» оте, що рекомендувалося, мало не усі українські високопосадовці, що мали до того стосунок, перезустрічалися з місією МВФ, зображаючи бурхливу діяльність, щоб продемонструвати, як же ж сильно український уряд хоче максимально інформувати МВФ про хід справ та тримати двері до нього відчиненими, щоб можна було в разі потреби терміново звернутися по допомогу. Що ж, коли потрібно, МВФ може надати «невідкладну» фінансову допомогу Україні протягом місяця з моменту звернення по неї, однак тоді урядові доведеться спочатку виконати ті головні умови МВФ.

Що ж робить український уряд? Він, замість сприйняти ті вимоги всерйоз, посилено піариться на них. Молоді українські міністри з економічного блоку уряду катаються до Вашинґтону настільки часто, настільки їм вдається вибити «аудієнцію» у високопосадовців МВФ. Вони наймають усе дорожчих лобістів і ніби «все роблять правильно», але не розуміють, чому ж їм і досі не вдається вибити фінансування в МВФ?

Який взагалі сенс (для будь-якого уряду) проводити подібну шкідливу та безмозку економічну політику? Коротка відповідь – тому, що вона на руку правлячій «сім’ї» та її найближчим друзям. Абсолютно незнані доти особи, котрі, пов’язані з людьми наверху, забрали у власність велику кількість приватних компаній за низької ціною. Причому, чим гіршою стає ситуація в економіці, тим дешевше коштують українські компанії для цих «обраних» покупців.  Невеличке коло наближених до президента бізнесменів удостоїлися честі бути запрошеними до вузького кола «ексклюзивних учасників одноосібних аукціонів» з розпродажу державних корпорацій за мінімальною ціною.

Упродовж шести років Україна наполегливо працювала разом з ЄС над укладенням обширної Угоди про Асоціацію, котра також включала б глибоку та всеосяжну угоду про зону вільної торгівлі. Її передбачалося підписати у Вільнюся на Саміті Східного партнерства ЄС у Вільнюсі 28-29 листопада 2013р., однак, 21 листопада український уряд несподівано оголосив, що він зупиняє підготовку до підписання цієї угоди.

З огляду на національні інтереси, Янукович мав би усі причини підписати Угоду про Асоціацію. Суттєва більшість українців налаштована про-європейськи, а президентські радники визнають, що Януковичу буде вельми складно домогтися переобрання на наступний термін в березні 2015р. без підписання Угоди. Понад те, усі провідні бізнесмени поглядають на величезний європейський ринок як на область майбутнього розширення, хоча, на даний момент, що на ЄС, що на Росію припадає приблизно по чверті українського експорту. Вони, до речі, також хотіли б захистити свої статки від про-президентських хижаків-рейдерів.

Зона вільної торгівлі ліквідувала б усі митні тарифи між ЄС та Україною, а також сприяла б взяттю Україною на озброєння досягнень тамтешньої конкурентної політики, наданню обширної державної допомоги, підключення до спільної енергетичної політики (і убезпечення від енергетичного шантажу з боку Росії – ред.). Економісти Вероніка Мовчан та Рікардо Джюччі оцінили, що у довготерміновій перспективі це дасть додаткових 12% зростання українського ВВП, а Олександр Шепотило спрогнозував, що це дасть можливість збільшити український експорт на 46% у довготерміновій перспективі.

Угода про Асоціацію також обіцяє втілення далекосяжного плану реформування української держави. ЄС зобов’язався надати широку технічну допомогу. Близько шістдесяти державних міністерств та департаментів з різних країн ЄС висловили бажання й готовність посприяти реформі своїм колегам з України. Це могло б спричинитися до вичищення всюдисущої української корупції та державотворення, котре Україна так і не спромоглася успішно довести до кінця. У відповідних державних агенцій з ЄС уже є за плечима успішний досвід з попереднього етапу розширення Єпроспільноти.

Але, конкретно на даний момент, усі ці мотиви перебиває страх Януковича перед президентом Росії Путіним, чий уряд відкрито погрожує Україні низкою економічних та політичних санкцій якщо Київ виконає свою обіцянку на зближення стосунків з Брюселем.

(далі йде усім відоме про тиск Росії, про Тимошенко, тощо, тому одразу перейдемо до висновків)

Також не виключено, що самому Януковичу Угода про Асоціацію не потрібна, однак, він мав справити враження, ніби він зробив усе, що міг, але «ганський ЄС викрутив йому руки».  За такої подачі він тепер може й далі тримати Тимошенко в тюрмі, технічно позбавити лідерів опозиції балотуватися на президентський пост на виборах 2015р., а без прийняття нового Закону про прокуратуру він і надалі зможе контролювати суди й правоохоронні органи. Широкомасштабне «підгрібання» фінансових активів та підприємств під свою «сім’ю» також триватиме.  Однак, у тих обставинах, що склалися навколо раптової відмови України від підписання Угоди, Якуковичу вже не вдасться правдоподібно звалити усю провину на Тимошенко. Натомість, він усе валить на Росію, тоді як Азаров – на МВФ за його буцімто неприпустимі вимоги.

Янукович зараз ступає по тонкій кризі – економічне становище України жалюгідне, очевидним є ризик того, що прості українці масово кинуться  знімати депозити та купувати валюту, хоча Україна вже так давно на порозі колапсу, що явної паніки не виникало. Рейтингові аґенції (S&P, Fitch, тощо – ред.) продовжують безжально понижувати кредитний рейтинг України все нижче, і корпоративні дефолти ширяться все більше. Україні конче необхідна позика МВФ, але Янукович нещодавно відмовився від будь-якого (насправді, необхідного) підвищення цін на газ вітчизняного видобутку; також, у будь-якому разі, гривню доведеться девальвувати.

У неділю 24 листопада понад 100 тис. українців вийшло на вулиці Києва і протести спалахнули скрізь по Україні. Демонстранти ходили з пов’язаними стрічками, де прапор ЄС переплітався з жовто-блакитним. Лідери опозиції зайняли сцену на Європейській площі, і все це до болю нагадувало Помаранчеву революцію – з тією різницею, що цього разу до політичних викликів додалися економічні ризики.

P.S. (від перекладача статті). Слід зазначити, що авторству Аслунда належить також найповніша й найоб’єктивніша (на сьогоднішній день) книга з (фактично) новітньої історії незалежної України – «Як Україна стала демократією та ринковою економікою». Назва, як бачиться, застаріла, але ж її перше видання сталося на початку 2009р., коли воно ще відповідало тодішній дійсності. Прикметно, що українського видання книги так і не відбулося, оскільки один з олігархів, згадуваних у ній, пригрозив авторові судовими позовами за ніби-то наклеп, тому широкій аудиторії доведеться задовольнитися демо-версією книги, викладеною на сайті, що присвячений її промоції (з метою все-таки колись її видати).